dle 9.7 8DLE
 
Сортувати статті по: даті | популярності | відвідуванню | коментарям | алфавіту
Інформація до новини
  • Просмотров: 139
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 12-07-2018, 14:30
12-07-2018, 14:30

Малиновська Євгенія Григорівна

Категорія: Публікації

Народилася я у 1937 році за Бугом у Польщі. Ми з батьками прожили там сім років. Потім виїхали у Запоріжжя, бо казали, що там так добре жити, що навіть хати дають безкоштовно. Приїхали, а там самі стіни розбиті. Викопали землянки, та й так жили. Добре, що корова була. Коли настав голод, тікали хто куди міг, так ми приїхали на Волинь, а згодом і на Володимирщину. Батьки працювали в колгоспі. Мусили здати туди двох коней. Скрутно було. В сім’ї підростало восьмеро дітей. І я змалечку ходила в колгосп. Вирощували льон, коксаиіз. До школи ходила мало. Три місяці в перший клас, по два місяці в другий і третій класи, а далі запустила навчання. А як виросла, то вже соромилась іти до школи, бо діти сміялися, що така велика прийшла до школи. А не було часу вчитися. Треба було працювати, щоб вижити. Поставили мене у колгоспі ланковою. Я і ще дванадцять дівчат і гній вибирали та розвозили на поля, і попіл збирали на добриво. Всяку роботу треба було робити.
Інформація до новини
  • Просмотров: 186
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 6-07-2018, 13:56
6-07-2018, 13:56

Буянова Тамара Степанівна

Категорія: ---

Буянова Тамара СтепанівнаЯ живу в Володимирі з 1974 року, а на Україну з Камчатки приїхала у 1963 році. Там у середині травні ще лежали метрові кучугури снігу. В кінці червня сніг танув і ми відразу садили картоплю. До вересня вона виростала, але мала тоненьку шкірку, тому кожну картоплину обережно, по одній складали у відро, і так само обережно вибирали у підвалі, щоб не поранити.
Я народилася в Росії у місті Чертков Володимирської області. Згодом батьки переїхали в Івановську область і жили в робітничому поселенні. Робітники з Мордовії, Татарії займалися видобутком торфу. В основному це були жінки. Кругом були кар’єри з водою, а між ними широкі метрові межі, де росли гриби. Змалечку ми їх там збирали.
У поселенні школи не було і я до четвертого класу ходила півтора кілометри пішком у село Колгосп. Потім ходила у місто за п’ять кілометрів від дому. Зранку йшла на базар, щоб продати молоко. Вчилися у другу зміну. Після обіду знову йшла п’ять кілометрів до школи. І так кожний день.
Сім’я у нас була велика – п’ятеро дітей, мама, тато і бабуся. Коли почалася війна, мені було чотири роки. Я все чудово пам’ятаю, як ми проводили тата на фронт.
Інформація до новини
  • Просмотров: 293
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 23-06-2018, 10:21
23-06-2018, 10:21

Сиротюк Ганна Антонівна. Друга частина

Категорія: Публікації

Сиротюк Ганна Антонівна. Друга частинаМій батько працював касиром на вантажній станції. До них раз на місяць приїжджала «автолавка», привозили товари. Якось тато купив мені гумові чоботи. Це було щось неймовірне, так вони блищали. Ніяк їх з бурками не можна було порівняти. Чи з тими чунями з клеєними калошами. Я навіть в мороз ті чобітки вдягала, бо ж гарні і блискучі і ні в кого таких немає. То дурниця, що ноги промерзають. Устілку з соломи постелю, ноги заверну в «ганучу». А мама сварить:
- Вдягай валянки, мороз!
- Ні мені не холодно! – Відповідаю я їй.
Інформація до новини
  • Просмотров: 178
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 23-06-2018, 10:09
23-06-2018, 10:09

Сиротюк Ганна Антонівна

Категорія: ---

Сиротюк Ганна АнтонівнаПриїхала у Володимир в 1959 році.
Народилася 1 січня 1943 року в селі Монастирище, за 60 км від Умані. Спочатку це була Вінницької область, а потім після укрупнення – Черкаська. Зараз це вже не село, а містечко Монастирище. Родина була велика. Мама Марія Йосипівна Бондар, батько Антон Сидорович Григораш та нас п’ятеро дітей. Ми жили на околиці. Спочатку я навчалась в семирічній школі, а потім ходила в десятирічку, що була в центрі села. У Монастирищі був механічний завод всесоюзного значення.
В нас хати будували з глини. Глина хороша, тривка. Коли в нашому селі мали будувати хату, то спочатку на те місце завозили багато глини. Ту глину поливали водою посипали соломою і тоді місили. Для того використовували коней, які ходили по тій глині. Під час замішування по потребі до глини доливали води і досипали соломи. Це робили звечора. А на другий день з усього села «на вальки» сходились люди. Ніхто їх не наймав, ніхто не платив. Жінки, стоячи на колінах, підсипали солому місили і робили «вальки». При цьому дуже гарно співали, без співів тоді нічого не робилося. Чоловіки підносили солому та на ношах відносили «вальки», складаючи їх біля майбутньої хати. Тих вальок ліпили багато і складали купами, купи обсипали соломою, щоб «вальки» не висихали.
Інформація до новини
  • Просмотров: 140
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 22-06-2018, 15:12
22-06-2018, 15:12

У валах городища вшанували жертв Другої світової війни

Категорія: Новини

На площі Героїв, біля обеліску Слави, почергово представники різних християнських конфесій відслужили панахиди.
Хресною ходою учасники заходу пройшли до пам’ятника жертвам тоталітарних режимів, що на валах городища. Там, теж молитовно згадали усіх, кого знищив безжальний комуністичний режим. Відомо, що в перші дні війни, в червні 1941 року на території валів городища, за наказом комуністичної влади, проводились масові розстріли в’язнів Володимир-Волинської тюрми. Лише останніми роками на території городища було ексгумувано останки 2736 людей і перепоховано на місцевому кладовищі.
Інформація до новини
  • Просмотров: 168
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 14-06-2018, 14:17
14-06-2018, 14:17

Ярмошевич Станіслав Степанович

Категорія: Публікації

Ярмошевич Станіслав СтепановичЯ народився у 1938 році на Рівненщині в у прекрасному селі Велюнь Дубровицького району, де сходяться річки Горинь і Случ. Колись ці річки були судноплавними, проте, і тепер вони повноводні. Горинь несе свою воду у Білорусію і впадає в Прип’ять. Це мальовничий край, багатий лісами, озерами, піщаними горбами і заболоченими торфовищами.
Батьки мої були селянами від діда прадіда. Хазяйнували на землі, збирали гриби, ягоди. Мали корову і одного коня, якого звали Кручений за його неспокійний норов. Жили у маленькій дерев’яній хатинці я, моя мама Килина Яківна, тато Степан Лукашович, старший брат 1927 року народження і сестра 1929 року народження. Жили бідно. Більшість селян були бідняками. Найбільше це відчувалося ранньою весною, коли виходили запаси борошна, круп, навіть картоплі. Люди з надією чекали весну. Збирали перший щавель, молоду кропиву і так перебивалися. Хто був не лінивий, ловив рибу і варив юшку. Наш край багатий озерами і річками, тож риби було вдосталь.
Інформація до новини
  • Просмотров: 192
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 7-06-2018, 11:29
7-06-2018, 11:29

Микита Галина Яківна

Категорія: ---

Микита Галина ЯківнаНародилась я на світ, як в Руданського. Одного рання, світ був насичений бідою і смертю. 1943 рік – це був час коли в лісах Радович, Літина, Свинарина і рідному Туличеві мінялися декілька раз на добу німці, бульбаші, бандерівці, власівці, мельниківці.
Все було підкорене страху – вижити, зберегти дітей. А нас було четверо. У липні 1943 року горіло село. Німці з Ковеля приїхали у село в святу неділю, тільки завдяки грузькій, після дощу дорозі, частина людей, почувши гуркіт, змогла заховатись в лісах.
Село спалили, більше 80 душ малих, старих, немічних було розстріляно і вони знайшли свій спочинок в ямі біля кладовища. Село знищили, як гніздо повстанців.
Була така життєва реальність. Мати у відчаї взяла мене, тримісячну, хвору, всю в болячках, крикливу, яку ніде не брали для схову і пішла на мінне поле, під Зігмунтівкою, де люди переховувалися в схронах.
Але доля, в образі старця, завернула жінку з дитям зі страшної дороги смерті… І я вижила. Вижила в голод, холод, підросла, збирала кок-сагиз, пасла гуси, корову і співала…
Дитинство дітей війни було різноманітним і насиченим життєвими подіями. Їли мерзлу картоплю в буді разом з «братом меншим», збирали колоски по колючій стерні, рвали льон до крові на долонях і «нюхали-їли» ковбасу на Великдень і Різдво. А найбільше любили «волок» із шкварками і холодний борщ з картоплею.
Інформація до новини
  • Просмотров: 235
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 31-05-2018, 15:37
31-05-2018, 15:37

Царук Ярослав Васильович

Категорія: Публікації

Царук Ярослав ВасильовичУ 44 роки я був звільнений зі служби у збройних силах СРСР. Отримав пенсію – 74 рублі 18 копійок, два оклади підйомних, медаль. Було дуже дивно, незвично, що мене ніхто нікуди не визиває, не приходять посильні. Тихо, спокійно, але по ночах я зривався зі сну, сідав на ліжку, протирав очі і приходив до тями. Так тривало більше року.
Зразу не шукав роботи, був неначе у відпустці, приводив у порядок своє особисте господарство, допомагав дружині, чим тільки міг, відвідував маму, яка проживала сама у селі Стенжаричі (вітчим Стрільчук Федір помер у 1974 році).
Я тішився волею, свободою. Так пройшло літо. Вже на осінь я почав розпитувати про роботу. Якось зустрів Соню Носко, що працювала технологом на хлібозаводі. Вона запропонувала, щоби я йшов на хлібозавод тістомісом. Я пообіцяв подумати. Але це надзвичайно важка робота, відповідальність, ні хвильки перепочинку всі 8 годин. Ні. Я ж вже пенсіонер, то потрібно щось легше, цікавіше. Тесть мовив, щоби я пішов на птахофабрику. Там хоч землю виділяють під картоплю, можна виписати солому для корови, яку він тримав, а я, звісно, допомагав шукати траву, косити, звозити, як це було два літа, ще будучи в армії, коли я викосив плац 43 полку і зібрав дві фури пахучого польового сіна.
Інформація до новини
  • Просмотров: 512
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 18-05-2018, 10:54
18-05-2018, 10:54

Володимирський змій на ім’я Смок

Категорія: Історія

Володимирський змій на ім’я СмокБагато років тому я тримала в руках дуже цікавий документ – легенду про володимирського Змія. Текст був набраний на друкарській машинці на стандартному листі паперу формату А4 і займав приблизно третину листка. У тексті було вказано, що легенда записана зі слів жительки Володимира-Волинського.
У давні-прадавні часи посеред родючих заплав річки Луги жили працьовиті та привітні люди. Вони орали землю, випасали худобу, ростили дітей. І все було би добре… Та оселився поблизу селища Змій, який почав викрадати дівчат. Дуже швидко в селищі залишилась тільки князівська донька.
І тоді прийшов лицар. І зійшовся в двобої з ненажерливим Змієм. Довго вони билися. Вдалося знайти лицарю єдине вразливе місце Змія - пащеку. З останніх сил він всадив свій спис в пащу Змія.
Довго ще вмирав той Змій. І стільки в нього ще було сили, що лапами та хвостом вирив глибокий рів. Той рів наповнився водою і став річкою. Назвали її Риловиця.
Інформація до новини
  • Просмотров: 233
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 17-05-2018, 10:57
17-05-2018, 10:57

Ілюк Тамара Олександрівна

Категорія: Публікації

Ілюк Тамара ОлександрівнаНародилася я в селі Лишнівка Маневицького району. Тато, Мишковець Олександр Микитович, працював в Лишнівці головою сільради, а мама – Омельчук Люба Власівна була вчителькою. Мама приїхала з села Жадьки Житомирської області. Її направили в Лишнівку на роботу.
Мій тато був родом з села Городок Маневицького району. Він походив з багатодітної сім’ї. В їхній родині було шестеро синів і одна дочка. Під кінець війни батька демобілізували та направили вчитися. Коли він закінчив курси вчителів йому прийшла повістка в армію. Батько міг залишитись в рідному селі і вчителювати, або іти в армію. Його мама, моя бабуся сказала:
- Краще йди в армію, бо тут тебе все рівно вб’ють.
Він пішов в армію. Його направили на Далекий Схід. Тоді, в 1945 році війна з японцями ще не закінчилася. Батько разом з військом пройшов пішки через всю Маньчжурію Якось під час наступу його частина дуже швидко пішла вперед. Авіація, що підтримувала наступ, прийняла їх військовий підрозділ за японський і почала бомбардування. В тому бою тато отримав осколкове поранення в ногу.
Назад Уперед

Хмарка тегів

Архів новин

Липень 2018 (2)
Червень 2018 (5)
Травень 2018 (4)
Квітень 2018 (5)
Березень 2018 (3)
Лютий 2018 (7)
^