dle 9.7 8DLE
Логін:   
Пароль:
Регистрация на сайте! Забыли пароль?
Вы просматриваете мобильную версию сайта. Перейти на полную версию сайта.
Поиск по сайту:
 
Звинувачена у чарівництві
Категория: Історія
автор: orusia voznuk | 18-04-2018, 14:35 | Просмотров: 456
Якщо уявити собі, як виглядала чи виглядає відьма, то в нашій уяві, звичайно, постане стара, згорблена бабуся з горбатим носом і скуйовдженим волоссям. Чи, можливо, наша уява видасть нам чорноволосу красуню з карими очима, гострими нігтиками та химерними атрибутами. Тож образ чарівниці залежить від нашої фантазії, адже зараз нам важко збагнути, що відьмою кілька сотень літ тому, могла бути навіть проста синьоока красуня з маленького села чи навіть власна зрадлива дружина. Звинуватити у чародійстві можна було будь-кого, головне знайти більш-менш потрібні докази і вже небавом ваша «затята суперниця» відьма!
Комментарии (0) Подробнее
Гаманович Галина Василівна
Категория: Публікації
автор: orusia voznuk | 12-04-2018, 09:51 | Просмотров: 282
Народилась 8 травня 1945 року. У нашій сім’ї було шестеро дітей. Спочатку жили по вулиці Поштовій, а потім на Спортивній, далі - по Осипенка. Мама розповідала, що коли по вулиці вели військовополонених, то місцеві мешканці виносили і кидали їм хліб, картоплю, а за пляшку горілки, чи шмат сала взагалі можна було викупити полоненого, сказавши, що це брат чи родич. Перший чоловік мами – офіцер танкового полку, загинув під Москвою. Мама вдруге вийшла заміж і мене виховував вітчим, як рідну.
Вчилася у дівчачій школі № 5. Директором була Крініцька Марія Василівна. Першого вересня у другий клас я прийшла до школи ще на світанку – о четвертій годині, дуже переживала, що спізнюся. А школа була закрита. Я постукала у двері і сторож мене впустив до середини. Я присіла на лавку, та й заснула. Аж діти прийшли і мене розбудили. Ну треба ж так!
Комментарии (0) Подробнее
Янкевич Жанна Євгеніївна
Категория: Публікації
автор: orusia voznuk | 5-04-2018, 10:54 | Просмотров: 195
Народилася у сім’ї військовослужбовця 1 січня 1941 року. Тато з мамою одружилися в Славуті у 1941 році. Мама працювала провізором в аптеці, тато закінчив Київський ветеринарний інститут. У 1941 році тата перевели в Шепетівку. Коли почалася війна, батька забрали на фронт у званні офіцера, а мама зі мною поїхала до своєї мами у село Велика Ведмедівка, недалеко від Хроліна у Шепетівському районі Хмельницької області. Тато походив з Дунаєвецького району. У селі, де він народився, є костел з органом, що збереглися до цього часу. Ксьондз жив у бабці на квартирі.
Комментарии (0) Подробнее
Утворення українських шкіл при комісаріаті УСС в Володимирі-Волинському
Категория: Історія
автор: orusia voznuk | 30-03-2018, 13:56 | Просмотров: 235
Завдяки старанням Українських Січових Стрільців, населення збіднілої Волині, розореної війною і владою, отримало можливість знову відчути себе українцями. А, щоб почуватися господарем власної землі, для початку треба мати освіту. Бідне українське селянство не тільки не мало змоги оплатити навчання своїм дітям, а щей зазнавало утисків від так званих «національних меншин», котрі були більш освіченішими. Активну пропаганду серед міського і сільського населення проводили Українські Січові Стрільці. Пожертви на функціонування волинських шкіл отримували з різних куточків Галичини, і навіть з самого Відня. У часописі «Діло» за 3 березня 1917 року зустрічаємо детальний звіт про використання коштів:
Комментарии (0) Подробнее
Камінська Надія Петрівна
Категория: Публікації
автор: orusia voznuk | 22-03-2018, 15:01 | Просмотров: 252
У 1948 році батька забрали в в’язницю. Мама у цей час була в санаторії у Рівному і там народила донечку, тобто мене. По сьогоднішній день ніхто не знає, де батько. Казала мама, що батька посадили за політику. Він був росіянином, а мама – українкою.
Жили у Володимирі. Потім рідний дядько мами забрав нас в Охнівку. Жили в землянці. Через трохи – пішли на квартиру, жили окремо. Мама влаштувалася працювати дояркою. Мене не було кому доглядати, тож мама прив’язувала мене за ногу до яблуні, інакше я могла наробити шкоди у городі, була вертка і все хотіла знати. Ось так і жили.
Чомусь добре запам’яталося, як помер Сталін, хоча мала лише 5 років. Біля гучномовця стояло багато людей, всі плакали і казали, що то їхній батько помер. Я повернулась до мами і запитала: «Чи то теж мій батько?» Вона промовчала. Підійшла односельчанка і сказала: «Слава Богу! Може наші батьки і чоловіки повернуться з тюрми додому.» Її чоловік повернувся, а мій батько - ні.
Тітку мамину посадили в в’язницю за бандерівщину. Вона торгувала в магазині. З лісу прийшли хлопці і сказали, щоб дала їм сірників, продуктів, тільки щоб нікому про них не розказувала. Звичайно, вона дала і сірників, і хліба. А виявилось, що то були переодягнені НКВДисти, перевіряли, як населення відноситься до совєтів і націоналістів. Тій жінці присудили 15 років в’язниці. Її мама мала в Лісках хату і покликала мою маму Марію жити до себе.
Комментарии (0) Подробнее
«Сірожупанна дивізія» формувалася у Володимирі-Волинському
Категория: Історія
автор: orusia voznuk | 6-03-2018, 11:09 | Просмотров: 214
У 1917 році Україна вступила в епоху відродження та національної боротьби. Це була новітня революційна доба, котра покликала за собою тисячі розумних, свідомих, хоробрих та по праву кращих громадян країни. Це була революція жовто-синіх прапорів та патріотичних лозунгів.
Революційні події були неминучими, адже соціальна напруга, що зростала під час Першої світової війни не могла лишитися без сліду. Першими променями українського пробудження саме на Волині стали Українські Січові Стрільці, які були приквартировані сюди у 1916 році. У той час Волинь являла собою, за словами Михайла Грушевського, руїну, якої Україна не знала від страшного «згону» 1670-х років. Російські війська мали наказ при відступі палити всі села і міста, нищити запаси будь-якої поживи, забирати з собою все населення. У багатьох місцевостях цей злочинний план було реалізовано. Майже половину населення було виселено, багато сіл понищено і розорено. Як писав Дмитро Вітовський, залишилися одні діди, баби і дівчата, молодих хлопців не було зовсім. У процентному відношенні найбільше виселенців дав Ковельський повіт, з котрого з 250 тисяч осіб було евакуйовано близько 180 тисяч. Із Володимир-Волинського повіту з 400 тисяч осіб виселили близько 250 тисяч.[3]
Комментарии (0) Подробнее
Луцюк Іван Федосійович
Категория: Публікації
автор: orusia voznuk | 28-02-2018, 11:34 | Просмотров: 249
Народився 1941 року в селі біля Кременця. Пригадую, як прийшли перші совєти. Мені тоді було чотири роки. У мами був кожушок, чоботи, бо жили ми не погано. Прийшли хлопці з лісу і кажуть: «Снимай сапоги и тулуп». А мама впирається: «Тож воно все маленьке, жіноче. Навіщо воно вам? А в мене троє діток!» Не послухали, все забрали, казали, що їм і таке згодиться.
Батько на був на війні аж під Азовським морем. Як німці добре притисли, що було або під кулі йти, або топитися в морі, то він втік. Вдень відлежувався у борозні, а їв, що знайшов на полях. Через п’ять днів дістався додому. А вже вночі приходять партизани знову: «Збирай манатки. Раз був у полоні, іди з нами в ліс.» Мусив іти з ними. Добралися аж до Станіслава на Франківщині. Був поранений, потрапив у госпіталь. Щоб оправдати довіру, мусив вступити до партії. Так, як поранення було важким, то його залишили у Станіславі, запроваджувати радянську владу. Пам’ятаю фотографію, там батько у червоних чоботях стоїть на балконі і якусь жінку обнімає. А вдома у мами якраз народилася моя сестричка. Бідували. Добре, що хоч корова була, то вижили. Вранці її забирали у колгосп в ярмо, землю орати, а ввечері обдерту відпускали. То мама видоїть корову, на жорнах змеле насіння з буряків, розмішає з молоком, та й напече таких млинців, що б хоч щось було дітям дати. Батька нема, та й нема. От мама одягнула куфайку, мала пару рублів і поїхала до Станіслава шукати чоловіка. По дорозі в поїзді її обікрали урки. В Станіславі вона вимагала, щоб чоловіка повернули додому або перевели в Кременець на роботу. Повернувшись, батько 15 кілометрів мусив ходити до Білогір’я під Кременцем. Спочатку дали старого німецького велосипеда. А вже перед пенсією, то і машини почали ходити до села, можна було під’їхати. Мав рушницю, то ходив по полях, коли зайця підстрелить, коли лисицю. Вже дітям щось було. Так і вижили.
Комментарии (0) Подробнее
Володимир-Волинська в’язниця приховала страшний злочин Радянського Союзу
Категория: ---
автор: orusia voznuk | 26-02-2018, 14:25 | Просмотров: 1010
22 червня 1941 року увійшло в історію нашого краю, як напад гітлерівської Німеччини на сталінський Радянський Союз. І тим самим приховало або ж стало причиною ще однієї великої трагедії по всій Західній Україні. Саме після стрімкого наступу німців почався масовий розстріл в’язнів, фактично заарештованих за політичними статтями, по усіх в’язницях Західної України. Не оминули звірства і криваві розправи жодного міста, де на той час розміщувалась в’язниці НКВС: Львів, Луцьк, Золочів, Дубно, Бережани, Івано-Франківськ, Тернопіль і т.д. На жаль, у цей список потрапило і наше місто Володимир-Волинський.
Комментарии (0) Подробнее
Олександр Цинкаловський і Володимир
Категория: Історія
автор: orusia voznuk | 22-02-2018, 10:46 | Просмотров: 270
Про непростий життєвий шлях Олександра Миколайовича Цинкаловського написано багато статей та повідомлень. Публікуються його праці, епістолярна спадщина, спогади людей які його знали, поважали та любили. Хай і не за життя історика, археолога, етнографа, краєзнавця, дослідника Волині та була видана і перевидана найбільша праця його життя – Краєзнавчий словник «Стара Волинь та Волинське Полісся». Його дослідження були продовжені сучасними українськими істориками. В січні 1998 року була проведена наукова історико-краєзнавча конференція Минуле і сучасне Волині: Олександр Цинкаловський і Волинь». В 2007 році у Луцьку побачила світ чудова книга, створена непересічним авторським колективом волинських науковців «Олександр Цинкаловський та праісторія Волині». Мені ж захотілося просто подивитись на Володимир-Волинський очима нашого видатного земляка. Розмовляючи з Наталією Назарівною Грабарчук, племінницею Олександра Миколайовича, роздивляючись світлини минулого століття, читаючи його книгу «Княжий город Володимир» я старалася уявити місто яким, прогулювався разом з батьками маленький Сашко. Місто, яке зустріло його по довгій мандрівці дорогами розореної війною країни. Місто окуповане німецькими загарбниками. Все це був його Володимир, такий різний і такий рідний.
Комментарии (0) Подробнее
Кохання по-володимирськи або закохані серця в історії живуть вічно
Категория: Історія
автор: orusia voznuk | 19-02-2018, 14:27 | Просмотров: 268
Кохання – то почуття шляхетне й благородне, воно виникає з першого погляду і затягує у свої тенета дедалі сильніше і сильніше. Кохання дарує крила, а інколи безжально їх ламає. Кохання – це радість і розпач, кохання – це мрії і сльози, кохання – це життя і смерть…
В силу рухливого, прогресивного ХХІ ст. – кохання теж видозмінилося. Воно стало віртуальним, швидким і нетривалим. Вже не пишуть дівчата листів до молодого солдата і не чекають від нього мелодійної відповіді. Всього лише кілька секунд і ваша смска вже на іншому кінці планети. А як воно було колись, виходити заміж із примусу, жити з нелюбом, навіть якщо ти князівна чи герцогиня і маєш все – окрім вибору чоловіка? Тебе видали заміж за знатного багатія не з доброї волі, а лише з вигодою, щоб врятувати сім’ю від банкрутства. Бо десь там з вини батька, чи братів - твоя родина повисла в боргах, бо вони просто програли власний маєток у карти. І тоді, швидкими темпами, ще зовсім молоду доньку видавали заміж за багатого шляхтича. Та хто не мріяв ще кілька сотень літ назад поріднитися з Острозькими, Радзивіллами, Корецькими, Потоцькими…
Комментарии (0) Подробнее