dle 9.7 8DLE
Логін:   
Пароль:
Регистрация на сайте! Забыли пароль?
Вы просматриваете мобильную версию сайта. Перейти на полную версию сайта.
Поиск по сайту:
 
Ярмошевич Станіслав Степанович
Категория: Публікації
автор: orusia voznuk | 14-06-2018, 14:17 | Просмотров: 91
Я народився у 1938 році на Рівненщині в у прекрасному селі Велюнь Дубровицького району, де сходяться річки Горинь і Случ. Колись ці річки були судноплавними, проте, і тепер вони повноводні. Горинь несе свою воду у Білорусію і впадає в Прип’ять. Це мальовничий край, багатий лісами, озерами, піщаними горбами і заболоченими торфовищами.
Батьки мої були селянами від діда прадіда. Хазяйнували на землі, збирали гриби, ягоди. Мали корову і одного коня, якого звали Кручений за його неспокійний норов. Жили у маленькій дерев’яній хатинці я, моя мама Килина Яківна, тато Степан Лукашович, старший брат 1927 року народження і сестра 1929 року народження. Жили бідно. Більшість селян були бідняками. Найбільше це відчувалося ранньою весною, коли виходили запаси борошна, круп, навіть картоплі. Люди з надією чекали весну. Збирали перший щавель, молоду кропиву і так перебивалися. Хто був не лінивий, ловив рибу і варив юшку. Наш край багатий озерами і річками, тож риби було вдосталь.
Комментарии (0) Подробнее
Микита Галина Яківна
Категория: ---
автор: orusia voznuk | 7-06-2018, 11:29 | Просмотров: 165
Народилась я на світ, як в Руданського. Одного рання, світ був насичений бідою і смертю. 1943 рік – це був час коли в лісах Радович, Літина, Свинарина і рідному Туличеві мінялися декілька раз на добу німці, бульбаші, бандерівці, власівці, мельниківці.
Все було підкорене страху – вижити, зберегти дітей. А нас було четверо. У липні 1943 року горіло село. Німці з Ковеля приїхали у село в святу неділю, тільки завдяки грузькій, після дощу дорозі, частина людей, почувши гуркіт, змогла заховатись в лісах.
Село спалили, більше 80 душ малих, старих, немічних було розстріляно і вони знайшли свій спочинок в ямі біля кладовища. Село знищили, як гніздо повстанців.
Була така життєва реальність. Мати у відчаї взяла мене, тримісячну, хвору, всю в болячках, крикливу, яку ніде не брали для схову і пішла на мінне поле, під Зігмунтівкою, де люди переховувалися в схронах.
Але доля, в образі старця, завернула жінку з дитям зі страшної дороги смерті… І я вижила. Вижила в голод, холод, підросла, збирала кок-сагиз, пасла гуси, корову і співала…
Дитинство дітей війни було різноманітним і насиченим життєвими подіями. Їли мерзлу картоплю в буді разом з «братом меншим», збирали колоски по колючій стерні, рвали льон до крові на долонях і «нюхали-їли» ковбасу на Великдень і Різдво. А найбільше любили «волок» із шкварками і холодний борщ з картоплею.
Комментарии (0) Подробнее
Царук Ярослав Васильович
Категория: Публікації
автор: orusia voznuk | 31-05-2018, 15:37 | Просмотров: 155
У 44 роки я був звільнений зі служби у збройних силах СРСР. Отримав пенсію – 74 рублі 18 копійок, два оклади підйомних, медаль. Було дуже дивно, незвично, що мене ніхто нікуди не визиває, не приходять посильні. Тихо, спокійно, але по ночах я зривався зі сну, сідав на ліжку, протирав очі і приходив до тями. Так тривало більше року.
Зразу не шукав роботи, був неначе у відпустці, приводив у порядок своє особисте господарство, допомагав дружині, чим тільки міг, відвідував маму, яка проживала сама у селі Стенжаричі (вітчим Стрільчук Федір помер у 1974 році).
Я тішився волею, свободою. Так пройшло літо. Вже на осінь я почав розпитувати про роботу. Якось зустрів Соню Носко, що працювала технологом на хлібозаводі. Вона запропонувала, щоби я йшов на хлібозавод тістомісом. Я пообіцяв подумати. Але це надзвичайно важка робота, відповідальність, ні хвильки перепочинку всі 8 годин. Ні. Я ж вже пенсіонер, то потрібно щось легше, цікавіше. Тесть мовив, щоби я пішов на птахофабрику. Там хоч землю виділяють під картоплю, можна виписати солому для корови, яку він тримав, а я, звісно, допомагав шукати траву, косити, звозити, як це було два літа, ще будучи в армії, коли я викосив плац 43 полку і зібрав дві фури пахучого польового сіна.
Комментарии (0) Подробнее
Володимирський змій на ім’я Смок
Категория: Історія
автор: orusia voznuk | 18-05-2018, 10:54 | Просмотров: 471
Багато років тому я тримала в руках дуже цікавий документ – легенду про володимирського Змія. Текст був набраний на друкарській машинці на стандартному листі паперу формату А4 і займав приблизно третину листка. У тексті було вказано, що легенда записана зі слів жительки Володимира-Волинського.
У давні-прадавні часи посеред родючих заплав річки Луги жили працьовиті та привітні люди. Вони орали землю, випасали худобу, ростили дітей. І все було би добре… Та оселився поблизу селища Змій, який почав викрадати дівчат. Дуже швидко в селищі залишилась тільки князівська донька.
І тоді прийшов лицар. І зійшовся в двобої з ненажерливим Змієм. Довго вони билися. Вдалося знайти лицарю єдине вразливе місце Змія - пащеку. З останніх сил він всадив свій спис в пащу Змія.
Довго ще вмирав той Змій. І стільки в нього ще було сили, що лапами та хвостом вирив глибокий рів. Той рів наповнився водою і став річкою. Назвали її Риловиця.
Комментарии (0) Подробнее
Ілюк Тамара Олександрівна
Категория: Публікації
автор: orusia voznuk | 17-05-2018, 10:57 | Просмотров: 209
Народилася я в селі Лишнівка Маневицького району. Тато, Мишковець Олександр Микитович, працював в Лишнівці головою сільради, а мама – Омельчук Люба Власівна була вчителькою. Мама приїхала з села Жадьки Житомирської області. Її направили в Лишнівку на роботу.
Мій тато був родом з села Городок Маневицького району. Він походив з багатодітної сім’ї. В їхній родині було шестеро синів і одна дочка. Під кінець війни батька демобілізували та направили вчитися. Коли він закінчив курси вчителів йому прийшла повістка в армію. Батько міг залишитись в рідному селі і вчителювати, або іти в армію. Його мама, моя бабуся сказала:
- Краще йди в армію, бо тут тебе все рівно вб’ють.
Він пішов в армію. Його направили на Далекий Схід. Тоді, в 1945 році війна з японцями ще не закінчилася. Батько разом з військом пройшов пішки через всю Маньчжурію Якось під час наступу його частина дуже швидко пішла вперед. Авіація, що підтримувала наступ, прийняла їх військовий підрозділ за японський і почала бомбардування. В тому бою тато отримав осколкове поранення в ногу.
Комментарии (0) Подробнее
Дядіо Алла Феодосіївна
Категория: Публікації
автор: orusia voznuk | 8-05-2018, 12:20 | Просмотров: 245
Устилуг… Містечко мого дитинства. Багато років минуло з того часу. Мені уже 74-й рік. Що запам’яталось з того життєвого шляху, спробую занотувати.
Мій дід Степан Якович Корнелюк, родом з села Вілька, що розкинулось понад самим Бугом (від Устилуга в напрямку до села Видранка, тепер село Пархоменкове). Село було вільне, не панське. Дід був заможним селянином, мав господарство, землю, пасіку, великий сад. Був старостою у селі. Бабуся Марта родом з Лужкова. Прадід – Костюк Іван. Мали вони п’ятеро дочок і двох синів – Євгена і Феодосія (мій батько).
У 1939 році знову відбувся розподіл України. Прийшла Радянська влада. По селу пройшов кордон. Почали терміново вивозити людей, хто чим мав тим і їхав, забирали свої пожитки найпершої необхідності. Решта – йшла під знос. Село Вілька було стерте з лиця землі. На той час діти діда Степана вже мали свої сім’ї, залишився нежонатим молодший Феодосій – мій тато. Вивезли їх під Луцьк, де були німецькі колонії. Важко було звикати до таких умов життя, а старшим людям особливо. Там тато зустрів свою суджену – Панасюк Лідію Семенівну з с. Боратин (нині село Веселе) і в 1940 році вони одружилися.
Комментарии (0) Подробнее
Нікітін Геннадій Андрійович
Категория: Публікації
автор: orusia voznuk | 26-04-2018, 14:17 | Просмотров: 306
Моя сім’я походить з південного Уралу з міста Челябінська. Жили ми на станції «Потаніно».
Батько у 1935 році був зв’язковим на залізниці. Мав броню і на фронт його не забрали. Дуже рано пішов з життя - в 35 років. Мама, а їй тоді було 27 років, залишилась з трьома дітьми. Не мала ніякої освіти. Коли були організовані лікнепи, трохи навчилася читати і рахувати. Згодом померли брат і сестра. Мама пішла працювати на залізницю стрілочницею, а потім ходила перевіряти колію та виявляти неполадки. Морози були дуже сильними і рейки тріскалися та розколювалися. Зі спорядження мала лише важкий молоток і петарди, які виставлялися по обидва боки аварійного місця на колії, щоб можна було попередити про небезпеку. За зміну мала пройти 12 кілометрів. Цілий день мама була на роботі. Я жив сам по собі: сам кашоварив, як вмів. Дитинство було голодним. Часом з хлопцями ранньою весною, як тільки зійде сніг, ходили на поля збирати колоски. Говорили, що коли зерно перезимує на землі на морозі, то стає отруйним. Тому нас ганяли з тих полів і кінна міліція, і охоронці з колгоспу. А їсти ж ми хотіли, то й знову йшли туди.
Створили біля нас два колгоспи. Розкуркулили людей - вихідців з України, майно забрали, а самих заслали на Урал і на основі їхнього господарства організували колгосп. Він був успішним. Видно, що колишні господарі заклали хорошу основу господарства. Другий колгосп організували місцеві жителі і щось там не так йшло. Голови колгоспів мінялися один за другим. То один зап’є, то другий… Ми з мамою ходили в колгосп на сезонні роботи. Для мене справжнім задоволенням було частування після виконаної роботи. Наварять смачного червоного борщу – ото вже я відводив душу. А ще часом давали свинячу, або телячу голову додому. То було справжнє свято.
Комментарии (0) Подробнее
Заповідник запрошує до "Клубу юного історика"
Категория: Новини
автор: orusia voznuk | 24-04-2018, 12:45 | Просмотров: 153
Ми живемо в місті яке оповите легендами. Легендами, які прийшли до нас з дуже далеких часів. Ось що розповідає одна з таких легенд:
В давні прадавні часи, посеред родючих заплав річки Луга, жили працьовиті та привітні люди. Вони орали землю, випасали худобу, ростили дітей. І все б було добре, та оселився поблизу селища Змій, та почав викрадати дівчат. Дуже швидко в селищі залишилась тільки князівська донька.
І тоді прийшов лицар. І зійшовся в двобої з ненажерливим Змієм. Довго вони билися. І зрозумів лицар, що єдине вразливе місце Змія це пащека. З останніх сил він всадив свій спис в пащу Змія.
Довго ще вмирав той Змій. І стільки в нього ще було сили, що лапами та хвостом він вирив глибокий рів. З часом той рів наповнився водою і став річкою. І назвали ту річку Риловиця.
Ця гарна легенда прийшла до нас з дуже давнього часу. Можливо тоді в наших краях жили справжнісінькі дракони, хто ж знає?
Та світ, що нас оточує не стоїть на місті. І вже настав час з’явитися новим легендам про місто в якому ми з вами живемо. Отож, запрошуємо дітей прийняти участь у конкурсі «Легенди Володимира». Ми пропонуємо Вам, наші юні жителі Володимира-Волинського, створити свою легенду про рідне місто. Про вулицю, будинок, церкву, річку. Буде чудово коли Ви не тільки напишете легенду, а ще й намалюєте малюнок про це. І хай ваша фантазія створить новий небачений світ легенд. А заповідник «Стародавній Володимир» на основі Ваших легенд створить книгу. Кожен, хто візьме участь в конкурсі «Легенди Володимира» отримає цю книгу в подарунок.
Творчі роботи приймаються до 15 вересня. Вік учасників необмежений.
Ми чекаємо вас кожен четвер з 11 години в заповіднику для консультацій по конкурсу «Легенди Володимира». Адреса: м.Володимир-Волинський, вул. Ковельська, 10. Телефон для довідок: 3-89-89
Комментарии (0) Подробнее
Звинувачена у чарівництві
Категория: Історія
автор: orusia voznuk | 18-04-2018, 14:35 | Просмотров: 761
Якщо уявити собі, як виглядала чи виглядає відьма, то в нашій уяві, звичайно, постане стара, згорблена бабуся з горбатим носом і скуйовдженим волоссям. Чи, можливо, наша уява видасть нам чорноволосу красуню з карими очима, гострими нігтиками та химерними атрибутами. Тож образ чарівниці залежить від нашої фантазії, адже зараз нам важко збагнути, що відьмою кілька сотень літ тому, могла бути навіть проста синьоока красуня з маленького села чи навіть власна зрадлива дружина. Звинуватити у чародійстві можна було будь-кого, головне знайти більш-менш потрібні докази і вже небавом ваша «затята суперниця» відьма!
Комментарии (0) Подробнее
Гаманович Галина Василівна
Категория: Публікації
автор: orusia voznuk | 12-04-2018, 09:51 | Просмотров: 332
Народилась 8 травня 1945 року. У нашій сім’ї було шестеро дітей. Спочатку жили по вулиці Поштовій, а потім на Спортивній, далі - по Осипенка. Мама розповідала, що коли по вулиці вели військовополонених, то місцеві мешканці виносили і кидали їм хліб, картоплю, а за пляшку горілки, чи шмат сала взагалі можна було викупити полоненого, сказавши, що це брат чи родич. Перший чоловік мами – офіцер танкового полку, загинув під Москвою. Мама вдруге вийшла заміж і мене виховував вітчим, як рідну.
Вчилася у дівчачій школі № 5. Директором була Крініцька Марія Василівна. Першого вересня у другий клас я прийшла до школи ще на світанку – о четвертій годині, дуже переживала, що спізнюся. А школа була закрита. Я постукала у двері і сторож мене впустив до середини. Я присіла на лавку, та й заснула. Аж діти прийшли і мене розбудили. Ну треба ж так!
Комментарии (0) Подробнее