dle 9.7 8DLE
 
Сортувати статті по: даті | популярності | відвідуванню | коментарям | алфавіту
Інформація до новини
  • Просмотров: 163
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 15-07-2021, 10:36
15-07-2021, 10:36

Дуліба (Прокоп’юк) Зоя Іванівна

Категорія: Публікації

Дуліба (Прокоп’юк) Зоя ІванівнаМій дідусь був муляром. Серед інших робітників - брав участь у будівництві нашого залізничного вокзалу. Збудував не одну хату. Був добрим шевцем, бо родина була велика і взути та одягнути треба було всіх. Тоді сім’ї жили з городу. Вирощували цибулю, редьку, розсаду різних рослин, продавали, і так жили. Тато завжди працював на важких роботах: був слюсарем, а також ходив на тартак. Мама була домогосподаркою, бо тато вважав, що жінка має достатньо роботи по дому.
Коли розпочалась війна і почали бомбити Володимир, неподалік від нашої хати розірвалась бомба і електричний стовп, що стояв біля хати впав через вікно у кімнату. Нам дали пульмана – товарний вагон на дві сім’ї, і ми поїхали у Польщу. Там жила мамина рідна сестра - тьотя Ліда. У неї було троє дітей. Але в такій біді мусили і нас прихистити.
Інформація до новини
  • Просмотров: 2759
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 7-07-2021, 16:14
7-07-2021, 16:14

Ой, на Івана, ой, на Купала...

Категорія: Публікації

Найколоритніше та найцікавіше свято, яким закінчується літній сонячний цикл календарних дохристиянських свят, яке відзначають у ніч з 6 на 7 липня – це свято молоді – Купайло, яке з часом, після прийняття християнства, деякою мірою трансформувалося в церковне свято. Проте давній сюжет свята залишився незміненим у своїй основі. Обряд Купайла – це, насамперед, самоочищення від злих духів за допомогою води й вогню. Тому напередодні влаштовували спеціальні дійства, за допомогою яких можна було позбавлятися нечистої сили. Свято припадає на день літнього сонцевороту, тому символізує народження літнього сонця — Купала, і тим самим завершує панування весняного сонця — Ярила. В цей час небесне світило перебуває у куполі — найвищій небесній точці, тому дні тоді найдовші, а ночі — найкоротші.
Інформація до новини
  • Просмотров: 241
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 20-05-2021, 15:10
20-05-2021, 15:10

Селецький Микола Олександрович. Закінчення

Категорія: Публікації

Показали як переробляється деревина. Завезли у Павлівку показали розплідник і ліс. Було дуже холодно, а він був одягнений благенько, бо в них клімат тепліший, то ще й довелося йому дати шалик, щоб хоч якось зігрівся. Потім зайшли у будиночок. Там вже була заздалегідь приготовлені трилітрова банка самогону, домашня ковбаска, шматками наламана, і сало. «А що то таке?», - питає. «Та то сало, наше українське сало!» Випив він півстакана самогонки, а в нас пили двістіграмовими стаканами, і почав задихатися. Бігом простягнув йому хліб зі шматком сала, щоб закусив. А він каже що в них такого не їдять. Але ж горілку то добре закушували сальцем, а опісля вже домашньою ковбаскою. Добре його напоїли і завезли в готель ночувати.
Не вдалася йому того разу поїздка. У лісництві він купив 2 тисячі ялинок. Забрати їх мали машиною з Франції, що везла товар у Москву. Машину на кордоні не пропустили. Поїхали через Білорусію. Машина зламалась. Поки її відремонтували, поки погрузили ті ялинки і повезли до Франції, наступили Новорічні свята. У них купують ялинки до Миколая, а потім вже ні. На їхньому митному контролі їх не пропустили і ті дві тисячі ялинок там і знищили. Не повезло йому. Потім він ще приїжджав. До нього приєдналися економічні розвідники. Їздили з ним, збирали потрібну інформацію з газет і з того, що могли побачити. Складали довідки, за які їм добре платили. Я звернув увагу, що їздять одні і ті самі люди, ніякі бізнесові справи не ведуть. Якось підозріло. Мусив звернутися в КДБ і ще написав листа у наше посольство у Франції з проханням взнати, що то за люди до нас приїжджають, з якої вони фірми. Згодом вияснилось, що то була підставна фірма.
Таких різних фірм іноземних було багато. Робити не хотіли, а цікавились тільки прибутками. До Львова їздили, до Києва. Чим же займались їхні фірми? А вони були посередниками. Французька фірма купувала в Росії нафтопродукти і продавала в Україні, а в Україні купували цукор і продавали в Росії. На кожній продажі мали по 30 відсотків з кожної сторони Заробляли багато і жили на широку ногу.

Спогади записала Кучерява Романна
Інформація до новини
  • Просмотров: 129
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 20-05-2021, 15:05
20-05-2021, 15:05

Селецький Микола Олександрович

Категорія: Публікації

Селецький Микола Олександрович
Народився у 1941 році в селі Городок Рівненської області. Там жили батьки мого батька.
Мама походить з села Журавець Локачинського району. Познайомилися мої батьки на Шпанівському цукровому заводі, що знаходиться за 4 км від села Городок. Батько працював інженером. На фронт його не забрали, а залишили на заводі охороняти майно. Радянська влада надіялась, що війна скоро закінчиться. Німці не зачіпали батька. Пробували запустити завод, але їм це не вдалося. Коли радянська армія верталася, батька забрали і він загинув під Ленінградом.
Ми з мамою залишилися жити у дідовій хатині. На той час село спеціалізувалося на вирощуванні помідорів, а сусіднє село – на вирощуванні полуниці. Продукцію возили у Рівне на базар.
До заміжжя мама працювала у селі Кисилин прислугою. Вона куховарила у жінки аптекаря.
Інформація до новини
  • Просмотров: 192
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 26-03-2021, 14:48
26-03-2021, 14:48

Мельничук Ніна Володимирівна

Категорія: Публікації

Мельничук Ніна ВолодимирівнаВін любив рідну землю Холмщини і загинув за неї.
Спомин. Мить історії.

Сьогодні 27 листопада 2019 року, Поділля, Центр України, теплий вітер несе високо між хмарами вологу, яку потребують поля. Відстань далека від Холмщини, але осінь 1939 року мені запам’яталася на все життя, особливо 1 вересня 1939 року, коли я пасла корову на стерні та почула гул літака в небі з чорними хрестами, що пролітав над містечком Тишівці, і раптом почали падати бомби і все небо засяяло вогнем. Почувся крик, плач. Моє село Тучапи було на відстані 5 км., але крик і плач заставив мене, малу дівчинку, подорослішати. Я зрозуміла, що почалася війна. Гітлер захопив Польщу.
Інформація до новини
  • Просмотров: 237
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 16-03-2021, 10:12
16-03-2021, 10:12

Храновська Любов Петрівна

Категорія: Публікації

Храновська Любов ПетрівнаУ моєї прабабусі було три доньки і всі вони пішли в Зимне заміж. Тітка Харитина вийшла заміж за Сидора. У них було четверо дітей і всі загинули, двоє – в володимир-волинській в’язниці, а двоє – в УПА. Андрон загинув під Свинарином у бою з німцями, а Надя протрималася до 1949 року. Надя деякий час жила в Риковичах в криївці. Ще дідусь возив їй продукти кіньми. Господар оселі, в якій була криївка, сказав йому, що вже її нема. Дідусь так і не побачив Наді. Вже фактично нещодавно ми взнали правду про нашу Надю. А розповів нам про неї місцевий дослідник і краєзнавець Ярослав Царук. Виявилося, коли Надя була в лавах УПА, вона вийшла заміж за Зіновія. І вони жили в Риковичах. Там у криївці вона народила доньку Ярославу. В нас в родині про це ніхто не знав. Ніхто не знав про неї абсолютно нічого. У родині до останнього надіялися, що вона вижила, що може втекла за кордон і десь колись дасть про себе вісточку. Ярослав Царук знайшов в архівах їхні справи і вже розповів, що Надя з Зіновієм застрілилися коли НКВС викрило криївку в селі Хорів. Дитину вони залишили в Риковичах. В старій криївці ще залишилося двоє зв’язкових. Вхід в криївку знаходився в дровітні. НКВС під час обшуку її не знайшло.
Господиня оселі забрала Надіну дівчинку. Записала її, як свою дочку. Але пізніше вона забрала до себе батька з Сокаля і коли під час другого обшуку його спитали, чи тут дрова завжди лежали, він промовився, що то дочка сказала їх сюди перенести. Так вони знайшли ту криївку. Зв’язкові які були там підірвалися. Один загинув, а другий ще був живий. Його витягли звідти і вилікували. І коли піддали тортурам, то він, звісно, завів у Хорів і показав де друга криївка.
Інформація до новини
  • Просмотров: 254
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 4-02-2021, 15:51
4-02-2021, 15:51

Вулицями Володимира-Волинського

Категорія: Публікації

Вулицями Володимира-Волинського
[/center]
Доморощений філософ. Каплиця Св. Йосафата. Костел фарний
Інтерв’ю з кс. каноніком Б. Галіцьким. Костел Єзуїтів
[center]Вулицями Володимира-Волинського

Навесні у передмісті, що потопає в квітах багатьох садів та городів, на тротуарі перед своєю майстернею стоїть швець. Він крутить своїми грубими пальцями шкіряний фартух і розмовляє з кимось, хто знаходиться в середині майстерні.
- Дами ходили в таких сукнях, як ніби без них, бо і короткі, і з вирізами, що аж тьху! Людині аж соромно дивитися - і тільки один Бог знає, що сталося з нашими дамами. А зараз з’явилася нова мода на такі сукні та взуття, як колись тільки святі носили - і побачите, якими святими вони тепер стануть. Як італійки, коли їх Муссоліні розуму навчав! І панове-офіцери носили інших плащі, а тепер мають такі гарні пелерини, схожі до василіанських, тільки зелені!
- І що з того?
Інформація до новини
  • Просмотров: 416
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 23-11-2020, 15:00
23-11-2020, 15:00

Дармова праця «щасливих» радянських людей

Категорія: Публікації

Спонукала мене до написання цієї статті розмова з комуністкою, яка на всі лади розхвалювала «чудове, заможне і безтурботне» життя у Радянському Союзі під проводом комуністичної партії. І так шкодувала, що пройшли ці щасливі роки, казала, що зараз так все погано, і дуже бідкалася, що ніхто не хоче повертатися назад до Радянського Союзу, а там було все так гарно - і легко, і дешево, і все доступно.
Для кого?
Кому дали житло, яке конфіскували у господаря? Для кого були спецмагазини і спецпайки? Хто міг працювати на керівних посадах? Чиї діти могли вчитися у престижних ВУЗах і відпочивати у комфортабельних санаторіях? І хто міг побувати за кордоном, живучи і працюючи у Радянському Союзі?
А який імідж комуністична партія створювала СРСР за кордоном, яку пропаганду вела! При цьому закрили кордон і нікого не впускали і не випускали, щоб ніхто не довідався правди, щоб ніхто не побачив «щасливих» радянських людей.
Для багатьох із нас кордон відкрився порівняно недавно, і ми для себе відкрили новий європеиський світ з новими цінностями і відносинами між людьми. Ми побачили, що в тому «клятому капіталістичному» суспільстві люди не виживають, так як ми, а працюють і живуть, і держави про них дбають, а не про кишені можновладців. І всі хочуть жити, як в Європі, або й у самій Європі, бо люди вже втомилися працювати і нічого не мати, а тільки чути обіцянки та слухати про статки керівників держави. А хто ж керманичі? Чи не нащадки, чи не учні тих самих комуністів, що так вправно вели країну до примарного світлого майбутнього та жили за рахунок роботящого народу?
Інформація до новини
  • Просмотров: 333
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 18-09-2020, 11:29
18-09-2020, 11:29

Магдалена Колцон

Категорія: Публікації

Магдалена КолцонПрадід Трофим Прусицький приїхав до Володимира разом з батьком Ізидором і сестрами: Александрою (пізніше вийшла заміж за Мика) і Ельжбетою (пізніше вийшла заміж за Галасюка), саме тоді коли в Росії тривала
громадянська війна (1917-1922 рр.).
Прадід Трофим спочатку відслужив у 1 Полку Артилерії Протиповітряної оборони в 3-му Батальйоні. Пізніше залишився працювати на залізниці разом зі своїм другом, колійним обхідником, Тихоном Максимовичем Ткачуком.
Прабабця Станіслава Прусицька з дому Вєчорек, займалася господарством та дітьми. Було четверо дітей: Микола – мій дід, Валентина (народилася в 1936 році) і двоє померлих у дитинстві хлопців: Владислав і Єжи.
Мій дід Микола Прусицкий народився в Володимирі в 1931 році. Зі спогадів діда знаю, що мешкав він у кам’яниці поблизу ринку. В будинку часто бували гості: залізничники, військові, лікарі. Там жили до 1939 року. Пізніше
прадід купив будинок у селі Верба.
Інформація до новини
  • Просмотров: 404
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 27-08-2020, 16:07
27-08-2020, 16:07

Ваврисевич Микола Михайлович. Частина шоста

Категорія: Публікації

Війна 1941 року і окупація
Володимир-Волинський знаходиться в 12 км від річки Західний Буг, що став кордоном між фашистською Нічеччиною і Радянським Союзом. Після договору про ненапад на протязі 10 років, раптом мирний сон нашого міста, на світанку 22 червня 1941 року, порушили свисти снарядів фашистської артилерії, що стріляла по місту з-за Буга, аж запалила єврейські квартали біля замочку і собору.
Дарма німецький комуніст Ганс К., за пару годин до вибуху війни переправившись через Буг, попереджав нашу пограничну заставу і командування про намір гітлерівців порушити договір і напасти на СРСР. Наше командування і Сталін не повірили цьому. Побачивши вибухи снарядів над річкою, через те, що наша хата
знаходиться на горі (високій) і може бути обстріляна ворогом, я скомандував своїй сім’ї лишити хату і пересидіти обстріл міста в льохові серед картопляного зілля на нашій леваді, щоб бачити, як буде горіти наша хата. Сусідка Ольга Поліщукова, побачивши, що ми втікли в льох, прибігла з двома своїми дітьми до нас, а квартирант кравець-єврей прибіг також до нас з дружиною і старою матір’ю. Сидимо отак в льосі і розмовляємо про несподівану війну, виглядаю з льоху і бачу нашого бійця з рушницею, питаю: «Що товаришу, життя надокучило? Та ж у місті вже фашисти». Питає: «А, що мені робити?» Кажу: «Йди до нас». Він послухав, я ще заставив його зняти шинель і викинути гвинтівку та й вдіти моє пальто і кепку. Він поліз до нас в льох. Я виглянув з льоху, і на тому місці де стояв наш боєць я побачив двох гітлерівців з автоматами, гранатами на
поясі і біноклями. Вони очевидно шукали того бійця. Боячись, щоб вони не кинули в наш льох гранату, я вийшов, підніс в гору каліку-руку й мовив по-німецьки: «Гер, я каліка, дозвольте мені піти додому». Вони дозволили.
Вийшов я з льоху, за мною дружина і сини. За нами вилізла вдова-сусідка з двома дітьми і боєць у моєму пальто і кепці, ніби чоловік вдови сусідки. Гітлерівці аж рот розкрили від здивування, а тут виліз ще кравець з жінкою,
дитиною дівчинкою і своєю матір’ю. Вони кинулися до кравця: «Ти юден? Де ти живеш?» Та й пішли за ним до його помешкання, убогого, навіть меблів не має, меблів жодних, лише швейна машинка. Погукали на нього та й пішли від бідолахи далі. Так урятував я нашого бійця Войтовича від смерті. Послав я сина по своє пальто до сусідки, а вона саме частувала того бійця й своїх дітей сніданком.
Назад Уперед

Хмарка тегів

Архів новин

Липень 2021 (4)
Травень 2021 (2)
Квітень 2021 (3)
Березень 2021 (3)
Лютий 2021 (3)
Січень 2021 (6)
^